| Головна » Статті » Для вчителя » Психологія молодшого школяра |
Учбова діяльність молодших школярів.
2. Учбова діяльність молодших школярів.
Для молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей.
Особливості учбової діяльності молодших школярів. Своєрідність учбової діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовленi ними узагальнені способи розв’язання задач, а її основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. В структурі учбової дiяльностi прийнято виділяти такі компоненти як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), учбові ситуації (задачі) і учбовi дії та операції , за допомогою яких учні оволодівають змістом освіти, контроль i оцінку, мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою. Структура учбової діяльності складається поступово, відповідно до того, як учні навчаються її здійснювати, виробляючи перші вміння вчитися. Складнішими стають цілі учбової діяльності, які тепер визначаються змістом шкільного навчання. Оволодіння останнім вимагає не тільки активності, але й формування в учнів нових дій. Серед останніх на перший план в сучасних умовах виходять мислительні та мовні дії, потрібні для усвідомлення навчального завдання, розуміння його змісту, розкриття внутрішніх зв’язків, причинних залежностей в пізнаваному об’єкті тощо. Їм підпорядковуються мнемічні, уявні, практичні та інші дії. Конкретне співвідношення різних дій залежить від етапу навчання та його змісту (мова, математика, природознавство тощо). Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Підкреслимо, що її використання є засобом донесення до учнів необхідних для формування уявлень і понять про пізнавані об’ єкти чуттєвих даних, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища оточуючої дійсності. Збагачується мотивація учбової діяльності школярів. Розвиваються їх пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання учбових завдань, почуття обов’язку, відповідальності перед вчителем та батьками. Специфічними є і учбові ситуації. По-перше, тут школярі мають засвоїти загальні способи виділення властивостей понять та розв’язання певного класу конкретно-практичних завдань. По-друге, відтворення зразків таких способів виступає основною метою учбової роботи. Вчитель ставить молодших школярів у такі умови, коли вони мають шукати загальний спосіб розв’язання всіх конкретно-практичних задач певного типу. Під керівництвом вчителя учні знаходять і формують такий спосіб. Наступний етап роботи – відтворення його окремих операцій та засвоєння системи умов по використанню цього способу. В подальшому, зустрічаючись з відповідними конкретно-практичними задачами, учні зразу використовують засвоєний загальний спосіб їх розв’язання, виявляючи вміння, попередньо зформоване в учбовій ситуації. Однією з найважливіших психологічних вимог до організації початкового навчання є викладання більшості тем та розділів програми на основі учбових ситуацій, які зразу орієнтують школярів на засвоєння загальних способів виділення властивостей поняття та розв’язання задач певного класу. Робота учнів в учбових ситуаціях складається з дій різного типу, особливе місце серед яких займають учбові дії. Саме з допомогою останніх учні відтворюють і засвоюють зразки загальних способів розв’язання задач та загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дії як в предметному, так і в розумовому плані. Окремою задачею навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних учбових дій. Без цього засвоєння програмного матеріалу буде протікати поза рамками учбової діяльності, тобто формально, шляхом механічного запам’ятовування словесних характеристик понять чи прийомів розв’язання задач. Повноцінна робота дитини в учбових ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій – дій контролю. Учень має вміти співвідносити свої учбові дії з заданими зразками, пов’язувати отримані результати з рівнем та повнотою виконаних учбових дій. Спочатку основна роль в організації контролю належить вчителю, і лише поступово на цій основі формується самоконтроль з боку учнів за процесом засвоєнням. Контроль тісно пов’язаний з оцінкою дорослого, в якій фіксується відповідність (невідповідність) результатів засвоєння вимогам учбової ситуації. По мірі формування в учнів самоконтролю функції оцінки також мають переходити до них. Формування учбової діяльності. Учбовій діяльності притаманні певні загальні закономірності, які слід враховувати, організовуючи процес її формування. Передусім необхідно систематично залучати дітей в учбові ситуації, разом з дітьми знаходити і демонструвати відповідні учбові дії, а також дії контролю і оцінки. Важлива вимога - домагатись усвідомлення школярами суті учбових ситуацій та послідовного відтворення всіх дій. По суті, мова йде про необхідність на перших порах розгорнуто знайомити учнів з основними компонентами учбової діяльності, забезпечуючи активну участь дітей в їх здійсненні. Саме це послуговує важливою умовою розвитку пізнавальної активності дітей, їх інтересу до навчання. При ознайомленні учнів з послідовністю учбових дій слід розрізняти серед останніх предметні та такі, що мають виконуватись у внутрішньому, мисленому плані. При цьому важливо домагатись, щоб предметні дії набували внутрішньої форми при належній узагальненості, скороченості (“згорнутості”) та усвідомленості. Уже в кінці другого та в третьому класі учні поступово розпочинають виконувати окремі компоненти учбової діяльності шляхомсаморегуляції. Передусім це відноситься до розуміння загального способу вирішення задачі та визначення своїх можливостей при розв’ язанні тих чи інших конкретно-практичних задач. Серед різних учбових дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в II - III класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умови задачі тощо. Не менш важливим є вміння (хоч на його формування звертається явно недостатня увага) самостійно ставити перед собою учбові задачі перед вирішенням тих чи інших конкретно-практичних задач. В умінні перетворювати конкретно-практичні задачі в учбово-теоретичні проявляється найвищий рівень розвитку учбової діяльності молодших школярів. Конкретно це виявляється в тому, що учень прагне знайти загальний спосіб розв’ язання серії конкретно-практичних задач, а не пробує методом спроб і помилок вирішувати кожну по черзі; встановлюється такий спосіб через теоретичний аналіз декількох задач та знаходження спільного в їх умовах. Впродовж молодшого шкільного віку має місце і певна динаміка ставлення дітей до учіння. Якщо спочатку діти оцінюють його просто як діяльність до якої схвально ставляться дорослі, то потім їх приваблюють окремі учбові дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні задачі в учбово-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом учбової діяльності. | |
| Переглядів: 2789 | |
| Всього коментарів: 0 | |