Збори-лекцiя

1. Створення сприятливих умов для навчання

2. Черговiсть виконання домашнiх завдань.

3. Формування у молодших школярів навичок самоконтролю

4. Роль батькiв в організації навчальної діяльності дітей вдома

Важливою умовою успiшного виконання домашнiх завдань є визначений сталий час для цiєї роботи: дитина швидше входить в роботу, легше засвоює навчальний матерiал. Тому доцiльно починати виконувати їх в один i той самий час. Виникає питання: коли? Фiзiологи стверджують, що в другiй половинi дня, приблизно з 16.00, знову пiдвищується працездатність дитини. Тому учнi, котрi навчаються в першу змiну, можуть починати виконання домашніх завдань саме в цей час, але за умови, щоб мiж уроками в школi i навчальною роботою вдома була не менш як 2,5-3-годинна перерва, тобто дiти достатньо вiдпочили.

Вiдомий педагог В.О.Сухомлинський з цього приводу писав, що зовсiм недопустимо, щоб зразу пiсля шкiльних урокiв учні на кілька годин сiдав за книжки й зошити. Це непосильна праця, яка, зрештою, пiдриває фiзичнi й розумовi сили, породжує байдужiсть до знань.

Перед початком роботи важливо провiтрити примiщення, в якому працюватиме школяр. Ми вже говорили про те, що учень повинен мати постiйне, добре освiтлене робоче мiсце, найкраще окремий столик і поличку для книжок.

Обладнуючи куточок для занять, варто потурбуватися, щоб вiн був зручним. Для цього, насамперед, слід пiдiбрати меблi, якi відповiдали б росту дитини. Свiтло на стiл повинно падати злiва.

До початку роботи учень має вiдiбрати всi необхiдні навчальні прилади, книжки та зошити, правильно розташувати їх на столi: забрати іграшки, вироби з пластилiну тощо, вимкнути радiо i телевізор.

Привчiть дитину вчасно, без нагадувань сiдати до роботи, щоб зробити все правильно, швидко, не затягувати час, який вiдводиться на виконання домашнiх завдань. Навчіть її користуватися будильником. Покажiть, як за годинником робити перерви у пiдготовцi до занять i знову сiдати за роботу. Так поступово дитина звикне виконувати домашнi завдання за певний час.

Виникає питання: з якого предмету слiд починати пiдготовку? Вiдповісти на нього нелегко насамперед тому, що немає i не може бути єдиного порядку приготування урокiв, рацiонального для всіх учнiв. Однi педагоги рекомендують починати з важких предметiв, коли ще свiжi сили; iншi — з легких: коли починати з важких, на якi йде багато часу й енергiї, то на iншi не вистачить часу; ще інші рекомендують чергувати важкi предмети з легшими — це рiвномiрно розподілить сили учня протягом всього часу виконання завдання. Щоб рекомендувати певний спосіб чергування при вивченні предметів, важливо не тільки знати навчальний матеріал і роботу над ним учня, але й вивчити його індивідуальні особливості.

В початкових класах, як правило, рекомендуємо дітям починати підготовку до занять з письмових завдань, а потім переходити до усних. Справа в тому, що діти цього віку не звикли до значних навчальних навантажень і порівняно швидко втомлюються. Тому і починати треба з найважчих завдань, а для них, як правило, такими є письмові уроки.

В практиці зустрічаються випадки, коли учень, звикнувши до роботи спочатку виконує письмові вправи, а потім – усні завдання і вчить це правило, на яке виконував вправу. Цього робити не слід. Спочатку треба вивчити правило, а потім виконувати вправу.

При підготовці до уроку читання особливу увагу слід звернути на переказ вивченого, адже такий вид роботи сприяє збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвиває зв’язне мовлення. Нерідко дітям здається, що вони добре розібралися в матеріалі на уроці, вдома після першого читання ніби все зрозуміло, все відомо, а розказати учень не може. Доцільно в такому випадку спрямувати його на виділення трьох головних думок: що було на початку оповідання, що потім, чим закінчується. Важливо привчати дитину давати відповіді на запитання, подані в кінці тексту. Поцікавтеся, як оцінює учень вчинки дійових осіб. У зв’язку з цим доречними будуть такі запитання: «Чому ти так думаєш?», «Як би ти вчинив у даному випадку?», «Що вразило тебе у поведінці хлопчика?» та ін..

Великі можливості засвоєння раціональних прийомів роботи відкриваються перед учнями під час розв’язування задач. Розв’язати задачу – означає відповісти на поставлене в ній запитання. Саме так розуміють цю вимогу діти. Тому, нерідко, як тільки вчитель прочитає задачу, вони відразу дають відповідь на її запитання. Учні часто не усвідомлюють, що розв’язати задачу – означає розповісти, які дії треба виконати над даними в ній числами, щоб у результаті одержати шукане число, а записати розв’язання задачі – показати за допомогою цифр і знаків, що треба зробити, щоб знайти це число і відповісти на запитання задачі. Щоб привчити дітей працювати в певній послідовності, радимо скористатися такою пам’яткою:

Як розв’язувати задачу

1. Уважно прочитай задачу.
2. Подумай, що означає кожне число, який зв’язок між ними.
3. Повтори запитання подумки. Чи можна задачу розв’язати однією дією?
4. Коли зв’язок між числами не вдалося встановити, запиши задачу коротко.
5. Склади план розв’язання.
6. Склади і розв’яжи рівняння або розв’яжи задачу окремими діями.
7. Дай повну відповідь на запитання.
8. Відповідь перевір найзручнішим способом.

Вiдомий педагог К.Д.Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням уроків, послабляється пам‘ять, увага. Знижується працездатність, що в кінцевому рахунку негативно впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність в цілому. Щоб молодші школярі менше стомлювались, безперервна тривалість розумової праці має становити 30-35 хв., після чого обов’язкова 10-хвилинна перерва, а, за науково обґрунтованими нормами, максимально допустима тривалість виконання домашніх завдань становить для учнів 2 класу – 1-1,5 год., 3-4 класи – 1,5-2 год..

Якість самостійної роботи в значній мірі залежить від уміння перевірити виконане. Тому радимо батькам дотримуватися такого підходу: не перевіряти домашнє завдання до тих пір, поки учень сам не зробить цього. Крім того, пам’ятайте, що функція батьків у даному процесі – контролююча. Тому нічого не слід робити за дитину: розв’язувати приклади, писати твір, малювати. Основна мета допомоги полягає в тому, щоб, образно кажучи, навчити дитину ходити, тобто навчити вчитися. Слід організувати учня, допомогти спланувати роботу. Подбайте, щоб школяр вчасно сів за уроки, прийняв зручну позу. Важливо систематично стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього можна перевірити сам факт виконання завдання і його правильність.

Більшість з вас не має можливості бути присутнім тоді, коли учень готує уроки. Тому перш ніж перевірити, чи правильно виконана робота, запитайте, з чого дитина розпочинала її, що було зроблено потім, як можна перевірити. Повторюючи ці прості запитання з дня в день, можна привчити школяра до організованості, виробити звичку планувати роботу і перевіряти зроблене.

Дорослим не слід поспішати показувати, в якому місці допущена помилка. Доречно запропонувати дитині самостійно знайти її: «Ти допустив п’ять помилок. Знайди їх і виправ», «Помилка у третьому рядку», «В роботі одна помилка. Знайшов? Молодець!»

Часто батьки змушують дитину переписувати завдання, зроблене з помилками: «По сто разів переписує, а все неграмотно». Такий підхід неправильний. Він не дасть бажаного результату. І це природно, адже нагромаджується втома і виконати завдання малюку стає все важче. Дбаючи про майбутнє, не потрібно перевантажувати дитину додатковою роботою. Краще задовольнитися виправленням помилок та висловити сподівання, що наступного разу вона буде уважнішою.

Ефективному виконанню домашніх завдань допомагає і емоційно сприятлива атмосфера спілкування в сім’ї. не слід створювати «хронічний дефіцит похвал» лише тому, що дитина одержує «9» замість очікуваної «10»; важливо помічати навіть найменший успіх: «Сьогодні ти допустив у диктанті чотири помилки, а минулого разу – шість. Молодець!», «Ти почав писати значно краще». Саме такий підхід породжує почуття впевненості у своїх силах, почуття власної гідності.

І ось домашні завдання виконано. Скажіть дитині, як оцінюєте її роботу сьогодні, похваліть за старання, підтримайте. Залишається лише правильно скласти все в портфель. Але це теж для дитини ціла наука, адже, по-перше, в ньому немає бути нічого зайвого, по-друге, жодна річ, необхідна для завтрашніх занять, не повинна залишитися вдома. А тому спочатку все, що потрібно взяти в школу, дитина складає на столі, перевіряє за розкладом, а потім вже складає у шкільний ранець. Така робота сприяє вихованню в учнів акуратності, зібраності.

І останнє. В сім’ях, де ставляться до дитячої праці з повагою, дорослі не дозволяють собі відволікати дитину якимись другорядними запитаннями, зауваженнями (навіть справедливими), терміновим проханням, тобто відірвати її від роботи хоч би на хвилину. Навпаки, в таких сім’ях підбадьорюють і підтримують дитину, привчають її працювати зосереджено. Допоможіть своєму школяреві вчитися успішно!

Корнієнко С.М., Кодлюк Я.П.